Запоріжжя – місто заводів та промисловості. Проте не можна сказати, що в ньому немає місця культурному та духовному розвитку городян.

Так склалося, що в історії театрального Запоріжжя кожен театр займає свою нішу. Театр юного глядача (Театр молоді), наприклад, спочатку був розрахований на російськомовну аудиторію. Публіка театру ім. Магара переважно дивиться українські вистави, хоча є постановки й російською. Ляльковий – для «найменшеньких». В основному молодіжним став експериментальний театр-лабораторія «Vie»... Тобто, конкуренції як такої між «сценами» в місті немає. Тільки і великого ажіотажу серед глядачів не спостерігається ... В чому ж проблема? Запорожців не інформують про прем'єри? Мало реклами? Або театр перестав бути «модним» у наш час? А, може, це просто тимчасовий «духовний спад»?

 

Труднощі запорізького театру

Достатньо дізнатись розміри заробітків театралів, не говорячи вже про те, скільки сил вони вкладають у свою роботу, і стає зрозуміло, що сьогодні в театрі працюють в основному сподвижники.

– Молодь, яка працює в запорізьких театрах, безумовно талановита і віддана справі, –вважає запорізький театрознавець Інга Естеркіна, – проте має так би мовити деякі професійні недоліки. Є ряд позицій, які в нашому місті достатньо важко показати з точки зору спеціалістів. Наприклад, сценічну мову у Запоріжжі майже ніхто професійно не викладає. Я думаю, що і в країні таких спеціалістів небагато, проте ця дисципліна дуже важлива. Актори повинні мати специфічну психофізику. Ентоні Хопкінс якось сказав, що головне для актора – завчити текст. Це дійсно важливо, адже у працівника сцени психічна та фізична сторони пов’язані між собою і мають бути керовані. Таким чином, якщо він добре завчить текст, тоді він стає одним цілим зі своїм персонажем. Ентоні Хопкінс висловив гарну думку, що коли у людей дуже погано зі сценічною вимовою, вони можуть погано розвиватись як актори в цілому. У цьому, власне, одна з головних проблем театрального Запоріжжя.

«Театр все одно що музей: ми туди не ходимо, але приємно знати, що він є»
Гленда Джексон

В традиціях маленьких міст, таких як Запоріжжя, мають бути часті прем’єри, адже поціновувачів театру не так багато, і людей потрібно заохочувати завжди якимись 

новинками. Крім того, людині, щоб розбиратись у театральному мистецтві, потрібно дивитись якомога більше вистав різного типу. Такою собі збірною був фестиваль «Золота Хортиця», який проводив Театр «VIE». Туди з’їжджались актори будь-якого типу з усієї країни (київський театр «Дах», львівський – «У кошику», львівський Театр імені Леся Курбаса, Береговський угорський театр та багато інших) На цьому фестивалі люди мали змогу отримати загальне уявлення взагалі про український театр.
Щоб людина відчула, що таке «справжня сцена», вона має хоч раз відвідати дійсно вдалий спектакль. Той продукт, який привозять нам українські на іноземні гастролюючи трупи далеко не завжди відповідає нормам і стандартам. Тож, якщо ви виклали значну суму на приїжджих гостей, ви не обов’язково отримаєте дійсно театральну насолоду.
– Часто гастролери відверто халтурять, – вважає Інга 

Естеркіна. – Проте є дійсно виключення. Наприклад, приїздив до нас такий спектакль «Чоловічий стриптиз». Досить сильний акторський склад, актори МХАТу та інші відомі зірки, і працювали вони чесно. Гоша Куценко, щоправда, був ніякий, а Марата Башарова я почала поважати як автора.

Натомість ставлення до запорізької продукції не має бути надто критичним (особливо з нашим ментальним «своє не значить добре, а чуже, звісно, краще»). Важко казати про пріоритетність якогось театру в Запоріжжі. Окрім кількості відвідувачів, є ще багато аспектів. Тож, розглянемо детальніше навчання акторів та рідні театри нашого міста.

"Гніздо" театралів

Для глядачів театр, безумовно, починається з вішалки. А ось артисти спочатку закріплюють свій талант і підвищують майстерність у навчальних закладах. У Запоріжжі навчання здійснюється, зокрема, у Запорізькому національному університеті та Запорізькому державному музичному училищі ім. П.І.Майбороди.

Завідувач кафедрою акторської майстерності ЗНУ, народний артист України Олександр Король, який працює у цьому виші з 1999 року розповідає, що навчання у національному проходить за базовою програмою. Проте, окрім стандартних предметів, вводяться власні додаткові – різні тренінги, фестивалі тощо.

Раніше після закінчення вузу здійснювався розподіл по різних містах колишнього СРСР, зараз же актори працевлаштовуються самі. Але, по суті, більшість студентів працюють уже з третього курсу. Деякі молоді артисти зайняті і у виставах лялькового театру.

– Наші випускники грають не тільки Запорізьких театрах (у більшості випадків – це ТЮГ і театр ім. Магара), але і в інших містах України, – запевняє Олександр Петрович. – Що стосується попиту та кар'єрного зльоту молодого покоління акторів, то вся справа в тому, що відсотків 50 залежить від здібностей і наполегливості людини, його власного бажання. Адже за будь-якої перенасиченості трупи завжди буде «голод» на хорошу пару артистів, завжди директор або художній керівник знайде можливість взяти їх у штат.

Запоріжжя не дає великих перспектив молодим акторам. Студенти, що отримали театральну освіту, прагнуть виїхати з міста в пошуку творчого розвитку, кар'єрного зросту. Хтось їде до Києва, знімається в серіалах, рекламах, передачах... Деякі навчаються далі, залишаються в університетах у науково-творчій галузі.

– Зараз в Запорізьких навчальних закладах – усереднений спосіб навчання абстрактного артиста до абстрактного театру, – вважає Віктор Попов, художній керівник Запорізького муніципального театру-лабораторії «VIE». – Тому, часто випускники не готові до професійної діяльності. Випустивши один курс акторів музичного училища, я утвердився в думці, що навчальні заклади не сприяють повноцінному дозріванню артиста. Молоді таланти повинні самі собі бути менеджерами, самі пробиватися і прагнути до успіху.

Експертна думка:
Інга Естеркіна, театрознавець:
– У Запоріжжі люди, які займаються з дітьми, що прагнуть стати акторами, достатньо чесні, захоплені люди, які цю свою захопленість можуть передати. Інша справа, що не зовсім зрозумілі мотиви тих, хто йде туди навчатись. Професія важка, неприбуткова. Для того, щоб займатись цією справою, треба бути фанатиком. Та й не фанатиком у театрі бути взагалі не можна, ця робота ніколи не завершується.

Щодо перспектив, то професія дуже залежить від випадку, від везіння, удачі. Зазвичай, набирає студентів також і діючий режисер, і вже після першого курсу бачить для себе майбутніх акторів. Прогнозувати це неможливо, проте потрібно дійсно любити свою справу.

Вдалі експерементатори

Наші актори їдуть з міста не тільки заради матеріальних благ. Як вважає Віктор Попов, у Запоріжжі вони не отримують глядацької енергії в чистому вигляді. Раніше актори відчували, що вони затребувані. Про них писала преса, стежили за кожним досягненням, новими ролями, професійним зростанням. Сьогодні ж запорізькі театри розраховані на більш-менш постійну кількість глядачів, які власне не завжди налаштовані на розуміння глибокого змісту мистецтва. Молода публіка часто вихована на поп-культурі, тому і від постановок потребують легкості, не обтяження характерами. Поціновувачі з великими духовними запитами їдуть до Києва, Харкова, за кордон для насолоди справжнім театральним мистецтвом. Але останні роки ситуація почала неспішно змінюватись на краще.

Театр-лабораторія «Vie», заснований у 1991 році спочатку як студія, розвивається не лише як театр, а й як фестивальний центр. За його підтримки та участі проходив відкритий театральний фестиваль «Золота Хортиця». Крім того, при театрі існує безкоштовна студія з навчання акторів.

Зараз ці театрали дивують глядачів виставами переважно у вихідні дні.
Київський театральний критик О. Ліповська оцінює постановки «VIE» на високому рівні. Так, про трагікомедію «Godot іде!» за п'єсою ірландського драматурга Алана Тітлі «Годо приходить» вона залишила такий відгук: «У вас велика удача. Складний матеріал за своєю парадоксальності, своїм ладом думки!».

Любитель театру киянин Олег потрапив до театру «VIE» випадково, під час відрядження. І був вражений побаченим спектаклем «Рейс 1999 або Карма успішності»:
– Подібні театральні постанови не поступаються київським виставам. Не думав, що у Запоріжжі побачу щось подібне.

У «Vie» грають не тільки «дипломовані фахівці», а й любителі. Деякі вдало поєднують основну роботу (журналісти, приватні підприємці тощо) з акторським хобі. Потрапити в трупу нескладно. Щоб пройти кастинг, достатньо мати талант і бажання.

Експертна думка:
Інга Естеркіна, театрознавець:
Театр «VIE» достатньо молодий театр, йому років десять, а не враховуючи театральну студію – ще менше. Він знаходиться на острові Хортиця, далеко від міста, проте актори збирають хоч невеликий, але майже завжди повний зал.
Якщо казати про сучасний підхід до театру, то мова має йти безперечно про театр «VIE». Заслуговують уваги останні постановки Віктора Попова, наприклад «Все, нарешті!». (головну роль зіграв Сергій Детюк – актор із Дніпропетровська).

Класика теж в моді

Довгий час з 1953 року у Запоріжжі існував лише один театр – Запорізький академічний український музично-драматичний театр ім. В. Г. Магара. (колишній театр ім.. Щорса) За роки діяльності він набув певної авторитетності. За змінами часів, режисерів, керівників він має власну нішу у театральному Запоріжжі.

Сьогодні глядач цього театру споглядає приблизно 10-12 вистав на місяць. Щороку «народжується» по 5-6 прем'єр, які відвідують близько 80 тис. запорожців.

– У нашому театрі всі артисти – професіонали, – розповідає заступник директора з літературно-драматургічних питань та реклами театру ім. В. Г. Магара Людмила Смиченко. – Актори з великим досвідом роботи – із Запоріжжя, Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, Харківської театральної академії, а молоде покоління – також із ЗНУ (театрального відділення), музичного училища ім. Майбороди. До складу акторів запорізького театру приєднався заслужений артист України Олександр Коновалов, який раніше працював у Херсоні. Зараз середній вік наших артистів – 35-40 років, склад фактично укомплектовано.

Валентин Слонов (директор театру ім. Магара) розповідає, що минулий ювілейний сезон був сповнений відкриттів як для театру, так і для глядачів. Найграндіозніші вистави – «Мамай», «Таїнство творіння» і «Майська ніч» театр імені Магара показав у столиці. З 26 по 30 червня 2009 року кияни мали можливість оцінити майстерність запорізьких артистів.
27 березня 2010 року в театрі відбулась прем’єра драми «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» за п’єсою Марка Кропивницького, присвячена його 170-річчю. Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Анатолій Галімон. Розглядається також реалізація музичного спектаклю для молоді – «Генерали піщаних кар`єр» за сценарієм фільму.

– У нас є чудові голоси. У всякому разі, нашому театру підвладні будь-які жанри, будемо експериментувати, – запевняє режисер-постановник театру ім. Магара Євген Головатюк.
Що стосується фінансування, то окрім коштів, що виділяються Запорізькою обласною радою, щорічно театр збирає 400-500 тис. грн виставами, але майже всі ці гроші йдуть на здійснення нових творчих проектів. При театрі працює Міжнародний центр театру «Данапріс», а також Запорізький благодійний фонд ім. Магара. Але допомога надходить разова, обмежена.

Експертна думка:
Інга Естеркіна, театрознавець:
– Цей театр відрізняється особливим так би мовити консерватизмом. Проте зазвичай репертуар музично-драматичного театру мало відповідає сучасності, він є фактично оплотом національної культури та існує за підтримки держави.

Декілька років тому до театру прийшов працювати Віталій Денисенко, один з кращих режисерів країни, який до того часу працював у ТЮГ. Проте кілька років назад після непорозумінь він пішов з музично-драматичного, що, звісно, не додало театру користі.

Сьогодні театр Магара – це такий театр, який працює сам на себе, так би мовити підприємство із замкнутим циклом.

Молодість і новаторство

Запорізький Театр молоді (Театр юного глядача)працює з 1979 року. Його розквіт припав на 1990-ті роки. Тоді театр був одним з наймодніших закладів Запоріжжя. Але довгий 
час трупа виступала на різних сценах, не маючи постійного приміщення. Лише в липні 2005 року театру було віддано будівлю колишнього Палацу культури будівельників.
Запорожці ходять на вистави цілими сім'ями. Одна з головних завдань минулого сезону – повернути театр дітям – досягнута. Найпопулярніший серед дитячих спектаклів – «Муха-Цокотуха».

«Є два способи жваво зацікавити публіку в театрі: за допомогою великого або правдивого. Велике захоплює маси, правдиве підкуповує окремих осіб»
Віктор Гюго

У сучасному репертуарі Театру молоді – класичні та сучасні постановки різних жанрів (комедії, драми, моновистави, музичні вистави, постановки для дітей). Спектаклі розраховані  як на дорослу, так і на дитячу аудиторію. При закладі працює педрада, до якої входять учителі запорізьких шкіл, співробітники міського управління освіти і самі актори.

Художній керівник ТЮГ Геннадій Фортус працює тут кілька років, після того, як з театру пішов Віталій Денисенко. Трупа постійно оновлюється. Сьогодні у Запорізькому театрі молоді тільки чотири артисти, які починали тут працювати ще разом із засновником, Олександром Королем, тридцять років тому. Це Валерія Лютинська, Надія Стадниченко, Інна Яновська і заслужений артист України Віктор Гончаров. У ТЮГ грають і початківці – талановиті актори Олена Білан, Ольга Кияшко, Геннадій Широченко, Сергій Кучера, Станістав Шкляренко і багато інших.

Віктор Латишев на сцені ТЮГ вже третій рік. Вибір саме цього театру він обґрунтовує так: «Тут є свобода творити, є, куди направити свої творчі потенціали, робити все, що душі завгодно, звичайно, в межах розумного».

– Глядачі приходять у театр, як до себе додому, – говорить Геннадій Фортус. – Поки батьки купують квитки, діти вже входять, вони вже шукають спілкування з нашими акторами і так далі.

За словами акторів театр, попри всі труднощі, завжди був оточений любов'ю глядачів. Те, чим він приваблює городян, – це домашня атмосфера, теплий прийом і ніякого відчуття кризи.

Експертна думка:
Інга Естеркіна, театрознавець:
І трупа, і ідеологія театру, і його режисура практично сформувалась у 80-90-ті роки. Це не погано, і не добре. Безперечно, в цей театр можна ходити, щось для себе знаходити, черпати, є гідні вистави.

Вічний світ дітей

Репертуар з класичних казок залишається популярним серед запорізьких дітей і сьогодні. Проте повні аншлаги у Запорізькому театрі ляльок бувають рідко. Можливо, не всі батьки розуміють значення театрального розвитку з дитинства.

Шістдесят дев'ятий сезон (2008-2009 років) театру став одним з найзначніших. У вересні вперше було проведено Всеукраїнський фестиваль театру ляльок «Лялькова веселка». Журі відзначило високий професіоналізм запорізьких акторів, зросла і популярність серед дитячої аудиторії.

– Основний глядач – це діти від трьох до десяти, тому і спектаклі у нас зорієнтовані на дитячого глядача, – зазначає Наталя Соколовська, художній керівник Запорізького театру ляльок.

Весь репертуар класичний, налічує більше 25 вистав. Це відомі нам з дитинства казки «Гидке каченя», «Попелюшка», «Дюймовочка» – казки, на яких виховувалося кілька поколінь. Трохи змінені лише стандарти подачі. Актори та постановники осучаснили спектаклі, доступна мова і популярна музика наближає дітей до сцени. Театр повинен не тільки йти в ногу з часом, а й випереджати час. А реакція дітей на емоційному рівні – найкраща оцінка для артистів.

Основу театральної трупи складають випускники спеціальних навчальних закладів Запоріжжя, Києва, Харкова, Дніпропетровська.

Актор Запорізького театру ляльок Олег Любінець запевняє, що це не звичайна гра, це – робота з дітьми. Вони не дадуть себе обдурити, вони відразу покажуть – подобається або ні їм те, що відбувається на сцені. Олег працює разом з дружиною, тож ляльковий театр – наче їх сімейна казка. Найважливіший критик акторів – тринадцятирічна дочка, яка дає поради і висловлює побажання до постановок.

«Любов глядача до театру, читача до книги, слухача до музики - це почуття палке, але чисте й інтимне»
Ю. Смолич

Сьогодні в театрі маленькі глядачі часто відволікаються на поп-корн, цукерки та мобільні. Але все ж, у сучасних дітей залишається романтичне ставлення як до життя, так і до дії на сцені.

Десятирічний глядач Богдан Самійленко хоче бачити на сцені «такі казки, наприклад, щоб кінець був гарний, щоб у героя була важка доля, але в кінці було все нормально».
Час вистав також дитячий – ранок вихідного дня.

Експертна думка:
Інга Естеркіна, театрознавець:
Театр ляльок власне відрізняється від інших своєю аудиторією та специфікою подачі. Це дуже достойний театр для маленьких дітей. Проте після перегляду лялькового, дитину треба вести далі – у більш дорослі театри. Спектаклі для дітей ставлять і ТЮГ, і театр «VIE». Театр – це ж абсолютно чарівне місце, адже чудеса людина сприймає через очі, а театр – це така собі шкатулка з сюрпризами. Корисно водити дітей до театру, адже це своєрідний емоційний тренажер.

Замість розв'язки

Ставлення до театру з боку суспільства сьогодні спірне, проте не повинно існувати поняття «театр народу не потрібен». Він необхідний в будь-які часи – і для естетичного виховання, і для організації нормального дозвілля. Часом народ треба виховувати. Іноді потрібно мати мужність, щоб повстати проти смаків публіки, зараженої пристрастю до серіалів.

---

Система запрошень акторів в інші міста, як раніше, сьогодні працює рідко. Тому молоді таланти змушені самі «пробивати собі дорогу в житті». Ми запитали у молодих студентів-театралів: якими вони бачать свої перспективи в Запоріжжі?

Ярина Геращенко, абітурієнтка, 16 років

По суті, вступати у Запоріжжі на театральний немає сенсу, бо тут немає перспектив. Звичайно, це дуже образливо, але таке життя. А вступати треба або до Москви, або до Києва. В Запоріжжі буду вступати до вишу, бо зручно.

Інна Гудко, студентка ЗНУ, 21 рік

Саме в Запоріжжі перспективи дуже маленькі! Ну що сказати, індустріальне місто, усього лише 4 театри! Але за великого бажання, звичайно ж, можна і в Запоріжжі чогось досягти і зрости. Потрібна молодь з блиском в очах, у яких кипить ентузіазм. При недостатній кількості театрів можна запросто організовувати щось нове, своє! це, можна сказати - мої плани на майбутнє.

Вікторія Надаховська, студентка ЗНУ, 20 років

Завдяки пожвавленню культурного життя в нашій країні, активно розвивається й театральна галузь. Можливість розкрити свій талант, безумовно, є і в Запоріжжі, де достатня кількість професійних театрів. Треба лише бажання та терпіння для того, щоб навчитись акторський майстерності, а потім щоб розкритись на сцені. Вважаю, що у майбутніх акторів міста Запоріжжя є сприятливі умови для розвитку в театральному мистецтві.

Александр Марсов, студент ЗНУ, 17 років

У Запоріжжі є багато театрів в яких можна отримати роботу актора.Самі перспективні це театр ім.Магара і ТЮГ. Саме туди вже випускники акторської майстерності влаштовуються працювати. Я теж сподіваюся, якщо закінчу університет, буду влаштовуватися до театру ім. Магара! Але на цьому я не зупинюся і буду завойовувати Київ!

Усенко Людмила, студентка ЗНУ, 1 курс, 17 років

Власна кар'єра залежить не від міста в якому ти її збираєшся будувати, а від тебе самого. Запорізькі театри можуть стати поштовхом у кар'єрі молодого актора. Оскільки я тільки на першому курсі, то ще не визначилася остаточно з професією, адже випускники кафедри акторської майстерності можуть працювати не тільки в драматичних театрах, а в усіх організаціях напрямку театрального мистецтва. Хотілося б, щоб наші молоді актори не рвалися до Голівуду, а спільними зусиллями намагалися зробити в нашому прекрасному місті свій, ще кращий, "Голівуд".

Як часто Ви відвідуєте театр?

1)      Не пропускаю жодної прем’єри

2)      Обов’язково раз на місяць

3)      Раз на півроку

4)      Раз на рік

5)      Дуже давно не були у театрі

6)      Взагалі не були у театрі

(результати складені на основі відповідей 100 опитаних жителів Запоріжжя)